Рік 2023-й, що добіг кінця кілька днів тому, став ювілейним для учнівської конференції – унікального освітньо-мистецького проєкту сучасної України. У 2019 році його зініціювала Олена Садівнича, мистецтвознавиця, викладачка, завідувачка теоретичним відділом Дитячої музичної школи №39 м. Києва.
Коли п’ять років тому під час робочих зустрічей столичного об’єднання викладачів теоретичних дисциплін Олена Садівнича розповідала про свій донецький досвід проведення учнівської конференції і намір організувати подібний захід для учнів київських шкіл, в успішність її задуму не надто вірилося. Серед скептиків була й авторка цих рядків. Однак, уже перший учнівський форум під назвою «Мистецтво без меж: шлях до науки», проведений у квітні 2019-го на базі ДМШ №39 у статусі події міського рівня, презентував блискучі перспективи до розвитку. Демократичні засади участі у заході, його спрямованість на творчий розвиток особистості і виховання комунікаційних навичок, інтегрування у соціум дітей з особливими освітніми потребами, а на змістовному рівні – вихід за межі академічного наповнення навчальних програм початкової ланки мистецької освіти, – всі ці особливості стали чинниками масштабування учнівської конференції. Відтак, вже восени того ж року, форум увійшов до складу Міжнародного фестивалю сучасної академічної музики «Київ Музик Фест» і отримав статус події всеукраїнського рівня.
Упродовж наступних двох років, попри труднощі й обмеження зумовлені пандемією, конференція невпинно розвивалася. Її яскравими і невід’ємними складовими стали виставки художніх робіт учнів мистецьких шкіл Києва, діалоги дітей-учасників з українськими композиторами і митцями (гостями останнього форуму стали композитори Золтан Алмаші і Олександр Чорний), майстер-класи і воркшопи, створення коміксу за подіями заходу, еко-мистецька акція, відвідування виставок, вистав і концертів установ-партнерів конференції.
Суспільний запит на комунікацію і виховання грамотного споживача мистецького продукту, який актуалізувала конференція, спонукав її ідейних натхненників – авторку Олену Садівничу та наукового куратора Юрія Чекана – до організації і проведення заходів суміжного плану. Так, у просторі української початкової мистецької освіти постали міжнародний онлайн-семінар для викладачів «Початкова мистецька освіта сьогодення: світовий досвід» (пройшов двічі, у 2020 та 2021 роках) та Мистецький дискусійний клуб Crescendo. Усі вони нині становлять потужний і мастштабний освітньо-мистецький проєкт Crescendo Art Forum. До його реалізації нині залучені, окрім власне учнівсько-педагогічної спільноти, концертні і методичні установи, громадські мистецькі організації, медіа-ресурси.
Проте основою й осердям Crescendo Art Forum залишається учнівська конференція. Попри усі виклики і перешкоди вона відбувається щопівроку (за винятком весни 2022-го): восени, у рамках фестивалю «Київ Музик Фест», під назвою «Мистецтво без меж: шлях до науки» і наприкінці навчального року – «ARS LONGA». Така стабільність у проведенні заходу безперечно є наслідком уміння її ініціаторів конвертувати труднощі і загрози у можливості. Так, карантинні обмеження періоду пандемії та зумовлене ними опанування дистанційних засобів спілкування призвело у підсумку до розширення конференцією кола однодумців у межах України. Відкрита військова агресія східної країни-сусіда стимулювала вихід форуму на світові обшири.
Отож, свій п’ятий рік проведення учнівська конференція завершила як захід міжнародного рівня, відбувшись у такому статусі вже втретє. Цей факт спонукає до осмислення сутності заходу і перспектив його розвитку вже з урахуванням наявності у ньому міжнародної складової. Спробуємо поміркували над цим питанням. І, попри можливі очікування, почнемо все ж із «вітчизняного портрета» форуму.
Візія українська
У просторі української початкової мистецької освіти учнівська конференція вже давно зайняла свою особливу нішу. Її унікальність визначає формат заходу. Відсутність необхідності виборювати перемогу є вельми привабливим чинником для участі у заході, перш за все, з погляду суто психологічного. Відтак, і безпосередні учасники конференції – учні-спікери та модератори, – і викладачі-консультанти мають можливість сконцентруватися на творчих, пошукових, комунікаційних перспективах, що їх відкриває захід. Чи так це насправді? Спробуємо проаналізувати це припущення, розглянувши дві провідні форми участі дітей у ньому – як спікерів і модераторів.
Висловлюючись на віртуальних «сторінках» «Музики» щодо конференції авторка цих рядків неодноразово відзначала широту і розмаїття тематики учнівських виступів, яка, по-суті, охоплювала історію музики як виду мистецтва у найрізноманітніших її епохальних, національних, навіть, композиторських стилях та інтонаційних практиках. Цей зовнішній тематичний спектр учнівського форуму завжди виглядав / виглядає репрезентаційно, вражав /вражає при ознайомленні з програмою кожного заходу. Однак, про якість доповідей до цього моменту ще не йшлося. Думається, настав час змінити опцію висвітлення і поговорити саме про цей аспект учнівської конференції.
Отже, увесь масив доповідей, що виголошувалися упродовж п’яти років функціонування конференції, доволі чітко структуруються у три блоки. До першого віднесемо виступи інформаційно-реферативного типу. Їх сутність відображена у запропонованій назві – це презентація / повідомлення / переказ мистецьких фактів, явищ, подій, біографій тощо. Доповіді такого плану становлять більшу половину від загальної кількості на кожному учнівському форумі: по-суті це єдиний тип виступу у першій віковій категорії учасників (до 11 років включно) та переважаючий – у другій (12 років і вище).
Друга категорія учнівських спічів – доповіді-рефлексії, виступи, в яких діти осмислюють власний досвід опрацювання / створення індивідуального або колективного мистецького продукту. Інформаційна складова тут поступається місцем висвітленню процесу, аналізу того як кристалізувався задум, емоційно-почуттєвої сторони праці. Щодо кількісного показника, то порівняно із доповідями першого типу, повідомлень-рефлексій у рамках конференції значно менше. Цікаво, що найчастіше зустрічаються вони в учасників, котрі представляють художні школи, театральні студії, або мають досвід роботи у музично-театральних виставах, проєктах шоу-індустрії. Інший, хоча і поодинокий, але все ж наявний, жанровий вектор подібних доповідей, пов’язаний із творчими спробами дітей, зумовленими прагненням до саморозвитку і пошуками можливої майбутньої справи життя (наприклад, підбір музичного супроводу до власної аудіо книги або досвід звукорежисерської роботи у створенні аудіотреку тощо).
Нарешті третій і найменш чисельний тип доповідей. Той, що не зафіксований безпосередньо у жанровому визначенні заходу, але передбачається «за замовчуванням» як іманентна риса будь-якої конференції. Це – справжні наукові доповіді. Тобто виступи, що містять власне наукові складові, а саме – розуміння мети, постановку завдань, відбір матеріалу і його аналіз, висновки, що є наслідком аналітики. Наголосимо, що йдеться не лише про формальні ознаки науковості. Практично кожна з конференцій репрезентує 2-3 дослідження, які можна розглядати як міні-відкриття у мистецтвознавчій сфері. Напрям цей – унікальний. Саме з наміром розвивати його пов’язаний вебінар на тему «Підготовка учнів до міжнародної учнівської конференції», який провів у рамках останнього осіннього форуму науковий куратор проєкту доктор мистецтвознавства Юрій Чекан. Чи була ця акція результативною? Питання на перспективу. Але від себе зазначу наявність в роботі конференції «Мистецтво без меж: шлях до науки-2023» щонайменше чотирьох яскравих і справді наукових учнівських виступів.
Безперечно кількісний показник грає тут не на користь блоку наукових учнівських доповідей, провокуючи у «доброзичливців» (куди ж без них?) і тих, хто має сумніви, питання щодо рентабельності заходу, доречності саме такого його формату, необхідності менторського супроводу… Аби відповісти на нього виважено необхідно врахувати різні фактори: освітні, комунікаційні, мотиваційні – і не лише з боку учасника-учня, але й викладача-консультанта. Адже не секрет, що і тут працюють дуже різні стратегії: для когось конференція є майданчиком для виховання грамотного музиканта / майбутнього науковця, а для когось – засобом для підтвердження відповідної категорії педагогічної атестації (що за тих умов, в які нині поставлені викладачі закладів освіти сфери культури, є по-людськи зрозумілим). Але…
Задля об’єктивності висвітлення теми дозволю собі кілька рефлексій викладача початкової ланки освіти, тобто тієї, специфіка якої майже завжди залишається незнаною для наступних рівнів мистецької освіти, науковців у сфері мистецтва, виконавців та багатьох інших.
Отож, розпочинаючи розмову про появу в межах учнівської конференції суто наукових виступів, слід розуміти, що на пустому місці вони не з’являються. Звісно треба чітко усвідомлювати, що дорости до рівня маленького науковця зможе далеко не кожен учасник-спікер, скільки би разів він не брав участь у заході (і такі приклади у п’ятирічній історії учнівської конференції теж є). Однак, якщо учень має відповідні задатки, а викладач-консультант – бажання і можливості працювати над їх розвитком, то розкрити потенціал дитини одразу, вже з першого виступу є надскладним, а для учасників першої вікової категорії, і зовсім неможливим завданням. Ось тут і стане в нагоді тип виступу інформаційно-реферативного спрямування. Адже у процесі підготовки до нього в учня буде нагода відпрацювати навички, які є підґрунтям будь-якого наукового дослідження і виступу, пов’язаного з ним: робота з джерелами інформації, складання і оформлення тексту, підготовка візуальної презентації, виголошення доповіді, опрацювання можливих питань. Зрозуміло, що характер і глибина роботи над кожною окремою складовою виступу завжди зумовлена індивідуальними чинниками; вони, повторюся, визначаються потенціалом як учня-спікера, так і викладача-консультанта.
Проте, найскладнішим етапом в апробації будь-якого типу доповідей – інформаційних, рефлексійних чи дослідницьких – є обговорення і пов’язані з ним аспекти комунікації. Для учнів-спікерів – це уміння почути суть запитання і сформулювати відповідь, а для учнів-модераторів – відповідно, уміння осмислити доповідь, підібрати до неї запитання, зуміти почути відповідь і продовжити на її основі спілкування. Погодьтеся, ці завдання актуальні і для конференцій за участю дорослих науковців.
Той, хто стежив за розвитком учнівського форуму, помітив, що саме комунікаційний його аспект залишається хистким і проблемним у реалізації. Доповідачі часто не налаштовані до спілкування, не можуть вийти за межі підготовленого тексту доповіді. Натомість питання модераторів нерідко мають винятково фактологічне спрямування, відповіді на які, не стимулюють подальшого обговорення (тому наявність не лише запитань, а й зауважень, побажань, реплік експертів-дорослих, що беруть участь у тематичних засіданнях, є вдалим організаційним рішенням як з погляду змістовного, так і комунікаційного).
Безперечно, всі окреслені недоліки мають об’єктивне підґрунтя: вікові обмеження у сприйманні інформації, низький рівень мовної і розмовної культури (проблема не лише позашкіллля, а й загальної освіти), подолання труднощів психологічного характеру… Причин є багато. Проте яким би довгим не був їх перелік, для тих же спостерігачів на п’ятирічній дистанції очевидним є й індивідуальний комунікаційний прогрес окремих учасників конференції. Особливо тих, хто бере у ній участь і як спікер, і як модератор. І якщо сучасна українська освіта своїм найвищим пріоритетом визначає людину, особистість, то навіть кількісно невеликі якісні результати форуму свідчать винятково на користь його актуальності і рентабельності. Не лише для мистецького середовища. Для загального суспільного простору – також.
Візія зарубіжна
На світові обшири учнівська конференція вийшла восени 2022 року і пройшла на цьому рівні тричі. Наголосимо, що означений міжнародний статус заходу не є формальним: участь у форумі беруть діти-спікери та експерти – викладачі і виконавці, які за походженням є або етнічними іноземцями, або нащадками емігрантів-українців у другому, чи, навіть, третьому, поколіннях.
Статистична картина зарубіжної складової учнівської конференції упродовж трьох сезонів має такий вигляд. У першому міжнародному форумі, що відбувся восени 2022 року взяли участь 18 іноземних спікерів, які представляли Польщу (Люблін, Варшава, Вроцлав), Австралію (Мельбурн), Аргентину (Буенос-Айрес) і США (Сан-Франциско, Ньюарк, Морган Хілл, Плейнфілд). Наступний захід, що пройшов у червні 2023-го, зібрав 20 доповідачів із тих самих країн: Польщі (Замостя, Люблін), Австралії (Мельбурн), Аргентини (Буенос-Айрес) і США (Ньюарк). Порівняно із осіннім сезоном тут значно зросла кількість учасників з Австралії (з 5-ти до 14-ти), однак суттєво скоротилося представництво спікерів зі США (від 7-ми до одного). Наразі останній, третій міжнародний форум продемонстрував значне зменшення доповідачів. Участь у осінній конференції «Мистецтво без меж: шлях до науки-2023» взяли усього шестеро дітей: п’ятеро з Австралії (Мельбурн) і один із Польщі (Замостя).
Тенденцію до зменшення спостерігаємо і в команді міжнародних експертів. Тут кількісний показник упродовж трьох сезонів учнівської конференції має формулу 15 – 10 – 8 із поступовим відсівом спостерігачів із Німеччини й Австрії. Натомість, беззаперечним здобутком форуму варто визнати появу стабільного кола зацікавлених – експертів, котрі взяли участь в усіх трьох сезонах конференції у її міжнародному статусі. Це – Дебора Мейтленд (Канада / Тринідат і Тобаго), Жан Аві (Франція), Мартина Ходовська і Міхал Міхальські (Польща), Елізавета Мись (Чехія), Олесь Береговий (Аргентина) та Симон Когут (Австралія).
Отже – це зовнішня статистика. І попри зовсім незначну кількість міжнародних сезонів конференції, вектор на зменшення в її «тілі» частки учасників із закордоння, особливо учнів-спікерів, ще й зважаючи на стабільне число доповідачів-українців (76 – восени 2022-го, 85 – у червні 2023-го і 71 – у листопаді 2023-го) є і незрозумілим, і доволі тривожним. Варто поставити питання: «Чому?»
Але, перш ніж, дати відповідь на питання актуальності / неактуальності такої форми суспільної взаємодії як учнівська конференція у масштабах міжнародної мистецько-освітянської спільноти, спробуємо розглянути зарубіжну складову цього заходу за тією ж опцією, що й українську. Тобто проаналізуємо її щодо типології учнівських доповідей.
Зазначу наперед, застосування такого підходу представляє цікавий і вельми красномовний результат. Усі доповіді зарубіжних учасників учнівської конференції структуруються у два блоки. За аналогією з українською складовою форуму, це виступи або інформаційно-реферативного, або рефлексійного типів. І – жодної доповіді наукового плану. Навіть попри потужний науково-педагогічний потенціал кожного із представників команди експертів-міжнародників і окремих зарубіжних викладачів-консультантів, котрі готували своїх вихованців до виступів. За таких обставин, озвучене вище запитання лише набирає динаміки. Відповідь на нього слід шукати в особливостях мистецької освіти зарубіжжя.
Ці особливості, як ми добре знаємо, зводяться до однієї – відсутності у країнах світу початкової мистецької освіти як цілісної і чітко структурованої системи. Незалежно від форм власності і типів організації (державні, муніципальні, громадські, приватні) початкові освітні заклади зарубіжжя не мають навчальних предметів, спрямованих на історико-теоретичне опанування / вивчення / осмислення мистецтва.
Відтак, зарубіжний викладач-консультант, попри власні педагогічно-наукові можливості, просто не має інструментів, відповідної понятійної бази і, банально, часу (а час – це, як відомо, гроші), щоби «виростити» зі свого вихованця початкуючого науковця. Рефлексії щодо отриманого переважно виконавського досвіду або ж інформаційні повідомлення, пов’язані із цим досвідом – це змістовний максимум, який наразі репрезентує зарубіжна складова учнівської конференції. Саме обмеження можливістю апелювати винятково до власної, але внаслідок віку, невеликої практики призводить до того, що зарубіжні учасники-спікери беруть участь у конференції не більше ніж в одному-двох сезонах. З тих же причин із потужної команди експертів, де кожен веде активну педагогічну і виконавську діяльність, і гіпотетично може бути амбасадором учнівської конференції хоча б у своїй країні, лише двоє – Мартина Ходовська і Міхал Міхальські – підготували по-одному вихованцю до участі у форумі.
Картина, як бачимо, вимальовується доволі песимістична… У читача, особливо зацікавленого у темі цього допису, може скластися уявлення про намір авторки представити і зарубіжну складову учнівської конференції, і увесь захід вцілому винятково у негативному ракурсі. Але це не так. Усі авторські спостереження і висновки щодо міжнародної учнівської конференції є фіксацією об’єктивних реалій сьогодення і мають на меті лише одне – вкотре наголосити на унікальності української мистецької освіти, її потужних виховних і креативних можливостях, закликати до плекання цієї галузі саме у форматі освіти спеціалізованої.
А якщо у когось виникне питання, чи доцільна зарубіжна складова у межах українського освітньо-методичного проєкту, без сумнівів відповім: «Так! Потрібна». Адже це хоч і нешироке, але вкрай важливе за нинішніх політичних обставин віконце, через яке світ безпосередньо «зазирає» в освітні і мистецькі процеси сучасної України, знайомиться з її культурою. А ще – це та платформа, яка генерує для нас стимули до розвитку, допомагає не загубити, не розмити, не втратити найцінніше, що маємо – національну ідентичність.
Валентина КУЛИК
Фото: зі сторінки Crescendo Art Forum у фб
